Церква і політика: обговорення триває


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpgЯк вже повідомлялося, 17-18 лютого в Києві відбувся Круглий стіл „Церква і політика: від президентських виборів 2004 року до парламентських виборів 2006 року”, організований Українською асоціацією релігієзнавців, Центром релігійної інформації і свободи, Міжнародною академією свободи релігії та переконань, Міжнародним центром права і вивчення релігії Школи права ім. Р.Кларка при Університеті Б.Янга, Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, Інститутом релігійної свободи за підтримки Міжнародного фонду „Відродження”.

Учасники Круглого столу обговорили питання, пов'язані з участю Церков (релігійних організацій) у суспільно-політичному житті, проаналізували участь Церков і релігійних організацій у минулорічних президентських виборах, торкнулися питання державного регулювання діяльності релігійних організацій. Зазначимо, що „Реаліс” вже подавав матеріали стосовно даного Круглого столу (див. статтю Ю.Решетнікова „Церква від виборів до виборів” ).

З боку організаторів та учасників Круглого столу висловлювалося сподівання, що він не стане поодинокою акцією, адже питання, підняті на ньому мають надзвичайну суспільну важливість, а отже їхнє обговорення повинно бути продовжено. Як і планувалося, його продовженням стала прес-конференція, проведена представниками одного із співорганізаторів, а саме Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди, що пройшла 25 квітня у приміщенні інформаційної агенції „Укрінформ”.

В роботі прес-конференції взяли участь керівник Відділення – заступник директора Інституту філософії А.М.Колодний, виконавчий директор Центру релігійної інформації і свободи Л.О.Филипович, науковий консультант Президента України О.Н.Саган, представники Церков України, численні журналісти.

Ведучі прес-конференції зазначили, що, на їхню думку, на Круглому столі вдалося розпочати діалог між представниками Церков, мас-медіа, державної влади, науковцями щодо участі Церкви у суспільному, зокрема політичному, житті. Межі включеності Церков в життя соціуму мають визначатися як внутрішньоцерковними канонами, так й чинним законодавством, зокрема Конституцією. Практичним наслідком Круглого столу стало видання його матеріалів, а також підготовка низки пропозицій, які планується направити до відповідних органів державної влади для врахування під час подальшої розбудови державно-церковних відносин, зокрема при підготовці змін до чинного Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” (вказані пропозиції наводяться нижче). Дані пропозиції було озвучено А.М.Колодним, який зауважив, що хоча вони були готові ще у лютому, але через невизначеність питання щодо Держкомрелігій вони не були передані до жодного державного органу. З іншого боку, це дає змогу ще більш ретельно їх опрацювати.

А.М.Колодний у своєму виступі наголосив, особливо у зв 'язку із підписанням Президентом України указу про ліквідацію Державного комітету у справах релігій, на необхідності вивчення міжнародного досвіду розбудови державно-церковних відносин, зокрема роботи державних органів щодо регулювання та сприяння діяльності релігійних організацій. Потребує свого опрацювання і система взаємодії державних органів з релігійними організаціями. Скажімо, питання візової підтримки могло б вирішуватися безпосередньо Міністерством закордонних справ. Також було підкреслено важливість існування Всеукраїнської Ради керівників релігійних об'єднань в якості консультативно-дорадчого органу при Президенті України. На думку Анатолія Миколайовича, до складу цієї Ради мають входити керівники релігійних об'єднань, що мають всеукраїнський вимір, а сама діяльність вказаного органу має будуватися на демократичних засадах. Особливо було наголошено на необхідності дійсно рівного ставлення держави в особі її представників до конфесій України, що відповідає принципу відокремлення Церкви від держави. Також було зазначено, що релігійна ситуація в Україні у зв ' язку із ліквідацією Держкомрелігій не лише не стабілізується, як дехто припускає, а можливо навіть ускладниться, оскільки цей державний орган брав на себе певні ділянки роботи в сфері державно-церковних та міжцерковних відносин. Тому було зроблено пропозицію звернутися від імені учасників прес-конференції до Міністерства юстиції з проханням про прискорення формування урядового органу у справах релігій, оскільки його існування потребує повсякденна діяльність релігійних організацій і чинний Закон „Про свободу совісті та релігійні організації”.

Із цілком зрозумілих причин багато питань присутніх було звернуто до О.Н.Сагана. Відповідаючи, він зокрема зазначив, що питання Всеукраїнської Ради Церков на сьогодні вивчається і до кінця ще недоопрацьоване. Також він підкреслив, що згідно із своїм Статутом, дана Рада існувала не при Держкомрелігій, а має цілком самостійний статус, що було підтверджено і на останньому квітневому її засіданні. Як раз на цьому засіданні представники Церков підтримали ідею створення міжцерковного консультативно-дорадчого органу при Президенті України. Але на сьогодні вивчається механізм роботи такого органу. Також О.Н.Саган повідомив, що відразу після Великодних свят планується зустріч Президента України із керівниками Церков у форматі ВРЦ, де можливо питання Ради набуде свого вирішення. На сьогодні опрацьовуються стратегічні лінії розвитку релігійної ситуації в Україні. Щодо можливості прийняття нового Закону щодо діяльності релігійних організацій О.Н.Саган зазначив, що, на його думку, за роботи Верховної Ради поточного скликання це не є реальним, можливі хіба що окремі зміни до чинного закону. Тому є доцільним напрацьовувати проект нового Закону на перспективу, долучивши до цього усі зацікавлені сторони. Зазначимо, що з приводу внесення змін до Закону А.М.Колодний зауважив певну небезпечність порушення цього питання, навівши приклад Росії, де до Держдуми було подано добре розроблений законопроект, але під час подальшого обговорення він зазнав докорінних змін не в кращий бік. У зв'язку із численними питаннями Олександр Назарович вимушений був нагадати присутнім про те, що це не його прес-конференція як наукового консультанта Президента, але прес-конференція, присвячена підсумкам Круглому столу „Церква і політика”.

У контексті обговорення можливості чи неможливості участі священнослужителів у політичній діяльності постало доволі цікаве питання, а кого власне вважати священнослужителем? Скажімо, В.Анисимов, прес-секретар УПЦ, поставив питання щодо того, що О.Турчинов, голова СБУ, є одночасно й діючим пастором. Його підправив представник ВСОЄХБ Ю.Королюк, заявивши, що Турчинов є не пастором, а членом громади євангельських християн-баптистів. Водночас єпископ В.Гарбар, заступник голови Собору незалежних євангельських церков, заявив про те, що кожен християнин є священнослужителем перед Богом, що відповідає протестантському розумінню про загальне священство віруючих. Також є неможливим розділити священнослужителя і громадянина: священнослужитель повсюди і завжди залишається таким. А тому, на його думку, будь-яке обмеження священнослужителів щодо можливості їхньої участі у публічній політиці є обмеженням їхніх громадянських прав. На думку ж О.Н.Сагана, питання релігійних переконань, в тому числі державних посадовців, є доволі делікатним, тому якщо людина у свій вільний позаробочий час звершує служіння в Церкві, це є її приватною справою.

Учасники прес-конференції обговорили питання участі Церков під час минулорічних виборів, діяльності церковних ЗМІ тощо. Активність учасників прес-конференції призвела до того, що захід переріс визначені рамки і практично став ще одним Круглим столом із зазначеної теми. Організатори висловили побажання, виходячи з актуальності та надзвичайної важливості питань обговорення, й надалі регулярно мати подібні зустрічі, проводячи їх у тісній співпраці із Церквами України, зробивши Круглий стіл постійно діючим. На завершення прес-конференції А.М.Колодний заявив про готовність підготувати силами Відділення релігієзнавства Інституту філософії і провести наступний Круглий стіл у червні, за підтримки Церков надрукувавши згодом збірку його матеріалів.

Юрій Решетніков

Пропозиції Круглого столу „Церква і політика”

А) до проекту Закону України про свободу совісті

  • Закон має фіксувати не лише відокремлення Церкви від Держави, а й Держави від Церкви. Відтак в ньому слід сказати: відокремлення Церкви і Держави.
  • Згідно Закону, Церква і Держава мають поставати як рівні у своїх правових виявах суб ' єкти. Відтак правом юридичної особи мають користуватися не лише релігійні організації, а й Церква.
  • Будучи відокремленою від політичного життя, Церква все ж є суспільною спільнотою, виконує суспільно значимі функції. Закон мав би це відповідно узаконити і розписати.
  • Церква – це не лише клір, а й миряни, мирянські спільноти. Закон має зафіксувати відповідальність керівництва Церкви за їх діяльність.
  • Закон не повинен визначати обов ' язки релігійних організацій, а лише фіксувати характер і форми допустимої їх діяльності в суспільстві.
  • Законодавчо зафіксувати неможливість існування в Україні якоїсь релігії чи Церкви як державної або фаворизованої, а відтак відзначити поліконфесійність нашої країни, рівне ставлення держави до наявних релігійних спільнот незалежно від їх традиційності чи нетрадиційності, кількісних показників тощо.
  • Розписати положення, за яких умов особа, що є священнослужителем, релігійним діячем, може брати участь в політичному житті вже як громадянин.
  • Зафіксувати в Законі світськість України як держави, що важливо для входження її в Європу, Конституція якої це передбачає.
  • Законодавчо закріпити можливі форми зв'язку українських релігійних організацій із зарубіжними спільнотами їх одновірців або зарубіжними центрами з тим, щоб не допустити втручання останніх в релігійне життя України.
  • Оскільки це є Закон про свободу совісті, то в ньому зафіксувати і права невіруючих громадян, їх організаційних об ' єднань.
  • Розписати в Законі міру відповідальності Церкви за порушення нею Закону, зокрема в царині її відокремлення від політики. Водночас зафіксувати відповідальність держави, політичних інституцій за включення ними релігійних організацій в політичне життя, втручання у власне релігійне життя.
  • Закон має дозволити Церквам створювати не лише свої духовні навчальні заклади, а й світські за умови включення до навчальних планів останніх стандартного набору навчальних дисциплін.
  • Державні службовці не мають права вирішувати питання державно-церковних відносин, свободи релігії з позицій чи інтересів тієї Церкви, до якої вони належать, або з позицій Церкви, яка є домінуючою в регіоні.
  • Чітко визначитися у змісті вживаного в Законі понятійного апарату, зокрема „церква”, „релігійні організації”, „свобода совісті” та ін. Врахувати при цьому, що релігійні спільноти не є різновидом громадських спільнот, не тотожні їм.
  • При реєстрації нових релігійних утворень не обмежуватися формальною реєстрацією статутів. Експертний висновок має бути комплексним. Визначити в Законі диференційований правовий критерій реєстрації релігійних організацій.

Б) рекомендації для відповідних державних служб

  • Окремі церкви не мають користуватися якимись пільгами державних інституцій, що створює опісля для останніх підставу для підключення релігійних спільнот в ті чи інші сфери політичного життя.
  • Відпрацювати форми надання в'їздних віз в Україну запрошеним українськими церквами зарубіжних релігійних діячів, а також надання віз представникам українських релігійних спільнот при їх зарубіжних відрядженнях.
  • Держава мала б засудити брудні технології, до яких вдавалися деякі Церкви під час президентських виборів, виступити з оцінкою включення при цьому деяких релігійних спільнот у політичне життя з тим з тим, щоб не допустити повторення цього під час парламентських виборів 2006 року.
  • У зв'язку з ліквідацією Держкомрелігій, а відтак неможливістю подальшого функціонування утвореної при ньому Міжконфесійної Ради Церков, яка так і не стала повністю міжконфесійною, доцільно було б мати при Президентові України (або Прем'єр-міністрові чи віце-прем'єру з гуманітарних питань) консультативну Раду керівників релігійних об'єднань країни, які мають свої всеукраїнські керівні центри.
  • Представники вищої влади не мають відкрито демонструвати свої конфесійні чи церковні орієнтації за допомогою ЗМІ. Релігійність їх – то особисте.
  • Враховуючи факт відсутності в Україні державної релігії (Церкви), виключити факти залучення священнослужителів певних конфесій до освячень державних інституцій, громадських будівель, державної ваги заходів тощо.
  • При формуванні календаря свят враховувати наявність в країні не лише християнських конфесій, а й іудейських, мусульманських та інших спільнот.
  • З метою формування правової культури релігійних діячів, священнослужителів тощо варто в навчальні плани духовних закладів включити відповідні правознавчі дисципліни.
  • Утвореному при Мін'юсті Управлінню з релігійних питань в своїй роботі дотримуватися вже законодавчо закріплених в Україні демократичних принципів міжконфесійного співжиття, зокрема права на реєстрацію, рівності у правах релігійних меншин тощо.
  • Державі налагодити контроль за недопущенням засобами масовою інформації розпалювання міжконфесійних конфліктів, образи релігійних почуттів представників інших конфесій тощо.
  • Доцільно було б мати в Україні якусь громадську організацію, яка б незаангажовано інформувала б про життя різних конфесій України, проводила б міжконфесійні заходи, а той організовувала консультації правовиків з питань законодавчого гарантування свободи віросповідань.