Свобода совісті та ідентифікація особи


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpg 3 Саме під такою назвою 29 червня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання, які стали певним етапом процесу, пов’язаного із неоднозначним сприйняттям ідентифікаційних номерів платників податків у релігійному середовищі.

Як відомо, ідентифікаційні номери платників податків були впроваджені відповідно до Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язковий платежів" від 22 грудня 1994 р. Їхнє впровадження викликало неоднозначну реакцію в релігійному середовищі, оскільки частина вірних християнських Церков, переважно Української Православної Церкви, категорично відмовилась від їхнього прийняття, вбачаючи в них принаймні прообраз апокаліптичної диявольської ідентифікації, про яку йдеться в 13 розділі Одкровення.

Наслідком численних звернень з їхнього боку на адресу Верховної Ради стало внесення 1999 р. змін і доповнень до зазначеного Закону, відповідно до яких громадяни отримали право відмовитися від ідентифікаційного номера через свої релігійні або інші переконання. Закон передбачав, що для таких громадян зберігаються раніше встановлені (до 1994 р.) форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів, а в їхніх паспортах робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. Але знадобилося цілих п’ять років для того, щоб був розроблений механізм реалізації даних положень. Лише минулого 2004 р. було видано Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів, затверджений спільним Наказом Державної податкової адміністрації України і Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 р. № 602/ 1226 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2004 р. за № 1345/ 9944). Протягом всіх цих років вірні, сумління яких не дозволяло їм отримувати ідентифікаційні номери, вимушені були вести нелегку судову боротьбу із відповідними органами державної влади.

Проте відразу після внесення 1999 р. згаданих змін почалися спроби, за підтримки Державної податкової адміністрації України, скасувати відповідні положення, що передбачають можливість відмови від прийняття ідентифікаційного номера. На сьогодні у Верховній Раді знаходиться два такого роду законопроекти п ро внесення змін та доповнень до Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів" - народного депутата Г.Буйка (реєстр. № 2388) та народних депутатів В.Майстришина, М.Комара, О.Карсакова (реєстр. № 3711-1).

Водночас у Верховній Раді знаходяться ще три законопроекти про внесення змін та доповнень до Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів": народних депутатів К.Самойлик, П.Симоненка, В.Калінчука (реєстр. № 3711-3), яким пропонується встановити чіткий механізм захисту права осіб, які відмовляються від особистого ідентифікаційного номера; народного депутата Л.Черновецького (реєстр. № 6002), яким також пропонується механізм проставлення в паспортах громадян, що відмовилися від ідентифікаційних номерів, відмітки про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера; та народних депутатів Б.Безпалого, В.Бондаренка (реєстр. № 3711), яким передбачається надати особам, які зобов'язані сплачувати податки, право відмовитись від раніше отриманого ідентифікаційного номера в силу своїх релігійних чи інших переконань.

Варто розглянути аргументи прихильників ідеї застосування ідентифікаційних номерів без винятків і подивитися наскільки вони є вагомими.

1) Декларується, що неприйняття ідентифікаційних номерів стосується лише невеликої групки громадян. Водночас на разі невідомо, чи проводились дослідження, скільки громадян України відмовляються від ідентифікаційних номерів у зв’язку з релігійними переконаннями. Без цього заяви щодо невеличкої групки є некоректними. З іншого боку, статистика звернень до суду громадян, що не бажають приймати ідентифікаційні номери, свідчить про те, що дану позицію займає декілька десятків тисяч осіб, що, здається, виходить за межі "невеликої групки".

2) Заявляється, що відмова від прийняття ідентифікаційного номера робиться задля ухилення від сплати податків або є рівносильною несплаті податків. Але такі припущення є образливими по відношенню до віруючих громадян. Робити подібні заяви можна було б лише у випадку наявності статистики скільки тих, хто відмовився від номера, ухилилися від сплати податків. Не випадково, на парламентських слуханнях було однозначно заявлено з боку представника однієї з Церков, що насправді віруючі люди є кращими платниками податків, адже біблійні настанови вчать чесності і відповідальності щодо своїх громадянських обов’язків. Відмова від ідентифікаційного номеру зовсім не означає відмови від сплати податків. А з іншого боку, в структурі державних органів існують відповідні служби, покликані не допускати ухилення громадян від сплати податків.

3) Висловлюється побоювання, що зазначеною можливістю можуть скористатися підприємці для ухилення від сплати податків, що значно підірве бюджет. Про наявність спеціальних структур, які покликані не допустити цього, ми вже сказали. Але в даному випадку питання навіть не в цьому, оскільки насправді підприємці не можуть скористатися можливістю відмовитись від ідентифікаційного номеру, тому що, відповідно до вищезгаданого Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів, особа, яка подає відповідну заяву, зазначає в ній, що не займається підприємницькою діяльністю. Так що тут скоріш можна казати про певне обмеження прав громадян, які в силу своїх релігійних переконань не бажають приймати ідентифікаційні номери. Виглядає, що ті, які висловлюють даний аргумент, як мінімум не читали відповідні нормативні акти. Або, як кажуть: "Вчить матчастину".

4) Декларується неможливість ідентифікувати особу за паспортними даними, оскільки багато громадян мають однакові прізвища, імена, по-батькові. Але паспорти використовуються як раз для ідентифікації громадян і крім прізвища, імені, по-батькові особи чи навіть її дати народження, місять ще серію та номер. Саме наявність останніх дозволяє чітко ідентифікувати відповідних осіб.

5) Заявляється, що відмова від ідентифікаційних номерів негативно впливає на наповнення бюджету, що зменшує можливості виплати заробітної плати вчителям та лікарям, соціальних виплат малозабезпеченим верствам населення. Але така заява входить в логічне протиріччя з тезою про невелику кількість відмовників від ідентифікаційних номерів. З іншого боку, незрозуміло, чому від відмови віруючих громадян врешті-решт постраждають саме вчителі, лікарі та малозабезпечені, а не, наприклад, шахтарі, металурги чи ті ж самі держчиновники. І взагалі це виглядає як спроба свідомого протиставлення окремих соціальних груп одна одній.

6) Йдеться про те, що проставлення в паспорті відмітки щодо права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера суперечить ст. 4 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, яка забороняє позначення в офіційних документах ставлення громадян до релігії. Але насправді відмітка в паспорті щодо права здійснювати платежі без ідентифікаційного номеру не містить відомості про релігійні переконання особи, тим більш, що Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів ” говорить про „релігійні та інші переконання”, а не лише про релігійні, як про підставу відмові від прийняття ідентифікаційного номеру. Тому наявність відмітки зовсім не обов’язково засвідчує релігійні переконання особи, а отже не суперечить Закону "Про свободу совісті та релігійні організації".

7) Вважається, що відмова від ідентифікаційного номеру унеможливлює внесення даних про особу до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів та до інших електронних баз даних обліку громадян. Дійсно, на сьогодні, відповідно до ст. 5 Закону України „Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів”, до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи. Водночас відмова від ідентифікаційного номеру не тотожна принциповій чи технічній неможливості внесення даних про особу до Державного реєстру та інших електронних баз, оскільки облік можливий не лише за ідентифікаційними, але за паспортними номерами, за допомогою буквених чи графічних символів тощо.

8) Вважається, що ідентифікаційні номери загальноприйняті у світі. Але хоча ідентифікаційні номери (податкові, особисті коди тощо) дійсно існують в багатьох країнах світу, проте вони переважно стосуються саме адміністрування податків і не мають значення тотального ідентифікаційного контролю особи, як це планується в Україні.

9) В плані турботи про громадян, констатується, що відмова від ідентифікаційного номеру унеможливлює пересування особи за межі України. Але маса громадян України і не збирається перетинати її кордони. Пересування особи є справою її волі, тому усвідомлення неможливості перетину кордону без ідентифікаційного номера ставить особу в ситуацію вибору, що є цілком нормальним і демократичним.

10) Висловлюється побажання повністю розмежувати питання свободи совісті та питання присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків. Але якщо свобода совісті не реалізується в усіх сферах людського життя, що власне під нею розуміється?

11) Відзначається, що існують непоодинокі випадки звернень громадян щодо скасування відмітки в паспорті та отримання ідентифікаційного номеру. Але це є цілком природним, адже переконання дійсно можуть змінюватися. Водночас можна припустити, що в багатьох випадках подібні звернення є результатом не зміни переконань, а практичної неможливості реалізувати своє право на життя без ідентифікаційного номеру у зв’язку з тим, що він вимагається у дуже-дуже багатьох інстанціях. З іншого боку, до судових інстанцій продовжують надходити й інші звернення громадян, а саме щодо відмови від прийняття ідентифікаційного номера або відмови від раніше прийнятого номера. Лише у Дніпропетровській області за цей рік громадянами було виграно 700 подібних справ.

Зазначимо, що, відповідно до офіційних богословських позицій багатьох Церков, зокрема православних, прийняття або неприйняття індивідуальних номерів жодним чином не є питанням сповідання віри або гріховним діянням, а є справою особистого вибору. Але, незалежно від офіційних віросповідних заяв, багато вірних різних Церков як мінімум з підозрою ставляться до ідентифікаційних номерів, розглядаючи їх як своєрідну підготовку до приходу антихриста. Водночас Церкви звертають увагу на небезпечність нав’язувати номери громадянам примусово та безальтернативно.

Саме тому під час парламентських слухань у виступах багатьох представників Церков і релігійних організацій звучала думка про те, що незалежно від кількості тих, хто відмовляється від прийняття ідентифікаційних номерів, тотальне нав’язування ідентифікаційних номерів є небезпечним через те, що створює прецедент порушення права свободи совісті громадян в ім’я державних інтересів. Справою держави є забезпечити умови для кожної віруючої особи молитися без докорів сумління, зокрема надавши право тим, сумління яких не сприймає ідентифікаційні номери, відмовитися від них. Також згадувалося про те, що законодавство України вже містить певні виключення для віруючих громадян, наприклад, надає їм право на альтернативну службу. У зв’язку із фундаментальним значенням принципу свободи совісті висловлювалося побажання, щоб надалі державні органи, приймаючи ті чи інші рішення, дбали про дотримання даного принципу.

Зазначимо, що для розвинутих демократичних держав, а Україна прагне стати саме такою, є властивою повага до свободи совісті своїх громадян і пошук шляхів мирного співіснування з тими, хто через релігійні переконання не приймає загальні практики чи процедури (яскравий приклад - аміши у США). Водночас саме для недемократичних держав властиве бажання привести своїх громадян до одного знаменника. Таке нехтування правами громадян в ім’ я „світлого майбутнього” було характерною рисою комуністичної системи.

Також при розгляді можливих змін до Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів” необхідно враховувати, що відмова від встановленого Законом права на відмову від прийняття ідентифікаційного номеру звузить права відповідних громадян, що суперечить ст. 22 Конституції України, а з іншого боку, особливо у контексті майбутніх виборів, спричинить значну політизацію питання і призведе до небажаного суспільного напруження.

Зважаючи на все, краще було б залишити існуючий порядок і можливість відмовитись від ідентифікаційного номера тим, сумління яких не дозволяє його прийняти. З іншого боку, існуючий правовий механізм потребує свого доопрацювання, адже, відповідно до Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів, особа, яка не приймає ідентифікаційного номера, не може займатися підприємницькою діяльністю та бути засновником юридичних осіб. Але релігійні організації теж є юридичними особами. Отже виникає парадокс: особа має релігійні переконання, через які власне відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, але не може бути засновником релігійної громади, щоб разом з іншими одновірцями реалізовувати свою релігійність. Зрозуміло, що таке положення є обмеженням громадянських прав, а тому має бути усунуто.

Юрій Решетніков,
к.філос.н.