Релігійна свобода в Україні: сучасний контекст


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpg

Програмні положення

Як відомо, питання свободи релігії містилися у програмних виступах В.А.Ющенка як кандидата на посаду Президента України. Зокрема у його зверненнях до вірних християнських Церков зазначалося: „Я знаю, що правдива віра не вчить ворожнечі та розбрату. Віра вчить добру, любові та терпимості... Бог один. Шляхи до нього різні, кожна людина вільно обирає свій шлях, вільно обирає Церкву, що веде її до Бога. Як віруюча людина, я глибоко поважаю віру інших людей. Як громадянин визнаю їхнє право на свободу віросповідання. Як Президент зроблю все, що залежить від мене, щоб гарантувати громадянам дотримання цього права.”

„Як і Ви, я прагну, щоб суспільне життя в Україні розбудовувалося на засадах громадянської злагоди, толерантності, взаємоповаги між представниками різних конфесій та національностей, щоб розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі й нетерпимості, упереджене ставлення до будь-якої людини через її релігійну або національну належність назавжди лишилися в минулому.” – заявляв В.А.Ющенко у своєму листі до керівників християнських Церков України.

Щодо подальшої політики в цьому листі зазначалося: „Я переконаний, що вдосконалення законодавства про свободу совісті та релігійні організації має відбуватися шляхом максимального забезпечення свободи віросповідання та діяльності релігійних організацій відповідно до міжнародних стандартів і норм у сфері свободи совісті та релігії”.

Зазначимо, що саме декларація Віктором Ющенком своєї відданості принципу свободи совісті викликала прихильність до нього вірних багатьох Церков України. Натомість настирливе декларування іншим кандидатом своєї прихильності до лише однієї Церкви – а саме до Української Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом, викликали у релігійному середовищі справедливі побоювання щодо дотримання принципу свободи совісті та рівності релігійних організацій в Україні у випадку його приходу до влади, що призвело й до відповідних електоральних настроїв.

Дана тема звучала й у промові Віктора Андрійовича під час інавгурації 23 січня: „Кожен зможе молитися у своєму храмі. Усім буде гарантовано право на власну думку”.

Виступаючи перед главами Церков України під час урочистого заходу у Софії Київській 24 січня, він, зокрема, зазначив, що влада жодним чином не буде втручатися у справи Церкви – „Ми – європейці. Ми поважаємо кожну віру, духовний вибір людини і ніхто із світської влади перстом не буде вказувати, кому і в яку церкву ходити. Це не справа світської влади” – підкреслив він.

Зустрічаючись того ж дня у Москві із Святішим Патріархом Олексієм, Віктор Андрійович зауважив, що демонстрування релігійної толерантності буде основою його політики.

8 лютого, перебуваючи в Житомирі, Президент України заявив про намір ліквідувати Держкомрелігій України, оскільки уряд не повинен проводити спеціальну політику щодо конфесій, і власною справою кожної людини є те, у якій церкві молитися. „Влада буде працювати відкрито з кожною релігією”, — наголосив Віктор Ющенко. — „Ми не ставимо за мету створювати спеціальні перешкоди для тої чи іншої віри або Церкви. Влада вважає, що це дуже делікатне питання”.

Подібні ж акценти знаходимо й у Програмі діяльності Уряду „Назустріч людям”. В ній міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність визначаються в числі основних гасел нового Уряду, а захист прав і свобод людей, задоволення їхніх духовних потреб – у числі пріоритетів.

У першому розділі програми „Віра” зазначається: „Ми створимо умови для реалізації права на свободу слова і свободу думки. Гарантуємо нашим дітям... право вільно обрати свою дорогу до храму... Розмаїття культур, мов і релігій стане багатством усієї країни.” А в підрозділі „Духовність” вказаного розділу йдеться про те, що Уряд забезпечуватиме „неухильне дотримання принципу відокремлення держави від церкви; створення державою рівних умов для діяльності релігійних організацій, недопущення чинення на них тиску”.

Зазначені положення у виступах Президента України та Програмі діяльності Кабінету Міністрів можна вважати програмними для подальшого формування в Україні умов для повної реалізації принципу свободи совісті та свободи релігії.

Державна політика

На сьогодні можна стверджувати те, що одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері подальшої розбудови державно-церковних відносин має виступати сприяння підтримці в Україні релігійної свободи, послідовної реалізації принципу рівноправності релігійних організацій в Україні, зокрема недопущення порушень чинного законодавства щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій, його вибіркового застосування до різних релігійних організацій з боку державних чиновників на місцях, на рівні із сприянням міжправосланому діалогу та моніторингом діяльності мусульманських релігійних організацій з метою недопущення проявів релігійного екстремізму.

Важливим є те, що на рівні Держави відразу була подолана спокуса вироблення якихось „оргвисновків” щодо тих Церков та релігійних організацій, які під час останніх президентських виборів підтримували провладного кандидата. В цьому відношенні знаковими були як участь митрополита Володимира (Сабодана) в урочистому заході в Софії Київській 24 січня, так й зустріч того ж дня у Москві В.А.Ющенка з патріархом Олексієм.

Зазначимо, що представники Церков України неодноразово закликали не поширювати недоліки окремих священнослужителів на усю Церкву, не судити усю Церкву за помилками окремих її вірних чи навіть керівників, враховуючи загальну суспільну атмосферу минулого року, не зводити помилки окремих релігійних організацій, зроблені ними під час виборів, у ранг абсолютного зла. Оскільки Церква повинна працювати на консолідацію суспільства, представники Церков однозначно висловлюються проти будь-якого переслідування тих релігійних організацій, які на останніх виборах підтримували провладного кандидата, до чого закликають окремі нецерковні діячі.

Водночас мова йде й про необхідність неухильного дотримання Церквами і релігійними організаціями чинного законодавства України, про розробку механізму контролю з боку державних органів за таким дотриманням і їхньої відповідної реакції у випадку порушення законодавства, незалежно від чисельності чи впливовості організації-порушника.

Ліквідація Держкомрелігій

Останнє на що хотілося б звернути увагу у контексті сучасних умов для реалізації релігійної свободи в Україні – це процеси, пов’язані із ліквідацією Державного комітету України у справах релігій.

Як відомо, 20 квітня Президент України підписав Указ № 701/ 2005 „Питання Міністерства юстиції України”, яким, зокрема, було ліквідовано Державний комітет України у справах релігій, виконання його функцій покладено на Міністерство юстиції України з дорученням Кабінету Міністрів України вирішити питання про утворення відповідного урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України.

В контексті цього Указу слід повернутися до виступу Президента України 8 лютого у Житомирі, в якому, як вже було сказано, Президент України заявив про намір ліквідувати Держкомрелігій України. При цьому, говорячи про делікатність сфери державно-церковних відносин, він підкреслив, що до цього питання необхідно формувати „збалансований підхід”.

Здається, що проявом саме такого підходу й став згаданий президентський Указ. Відомо, що існувало кілька сценаріїв можливої реорганізації Держкомрелігій: практичне залишення Державного комітету з можливими змінами назви та кадрового складу; об’єднання Державного комітету України у справах релігій з Державним комітетом України у справах національностей у Державний комітет України у справах національностей і релігій; створення департаменту з питань релігій у структурі Міністерства юстиції України. Кожен з цих варіантів мав як свої позитивні моменти, так й негативні. Але на думку багатьох експертів, саме останній варіант реорганізації внаслідок багатьох чинників був найбільш логічним і доцільним.

Розглядався також й варіант повної ліквідації вказаного Держкому. Водночас переважна більшість Церков України зайняла доволі стриману позицію щодо цієї ідеї, висловившись на користь саме реорганізації даного органу, а не його ліквідації. При цьому представниками Церков висловлювалося побоювання, що в умовах складної релігійної ситуації в Україні відсутність державного органу у справах релігій може призвести до погіршення релігійної ситуації в Україні, загострення протиріч між окремими Церквами та релігійними організаціями, порушення конституційно декларованої рівності релігійних організацій, проявів конфесійних уподобань з боку державних чиновників на місцевому рівні, що буде вести до порушень свободи совісті. Таким чином відсутність даного державного органу може призвести до ускладнень як державно-конфесійних, так й міжконфесійних відносин, мати негативні наслідки як для релігійної, так й для загальної суспільної ситуації в Україні, зокрема через небезпеку використання релігійного чинника різними політичними силами. Тобто, на думку представників більшості Церков України подібний державний орган є необхідним як раз у контексті дотримання в Україні релігійної свободи, зокрема принципу рівності релігійних організацій в Україні, недопущення регіонального упривілейовування окремих Церков.

З іншого боку, існування державного органу у справах релігій передбачається Законом України „Про свободу совісті та релігійні організації”. Отже, ліквідація даного органу була б неможлива без внесення змін до вказаного Закону. Водночас порушення питання щодо внесення змін до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” на думку багатьох експертів на сьогодні є недоцільним, оскільки питання подальшого розвитку державно-церковних відносин потребують більш серйозного перегляду відповідного законодавства, ніж внесення змін до окремих статей даного Закону. Мова йде про необхідність концептуальних змін самої парадигми державно-церковних відносин, зокрема шляхом прийняття відповідної Концепції розвитку державно-церковних відносин в Україні. Зрозуміло, що такі концептуальні зміни потребують серйозного опрацювання і не можуть робитися нашвидкуруч. Крім того, на сьогодні розгляд питання про внесення змін до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” не є доцільним і з огляду на політизацію релігійного середовища та радикалізацію політичного середовища напередодні нової виборчої кампанії. При цьому слід враховувати й вкрай обережне ставлення Церков до можливості винесення на розгляд Верховної Ради України подібних законопроектів, викликане тим, що протягом останніх семи років попередні законопроекти щодо внесення змін і доповнень до згаданого Закону, як правило, не враховували позиції Церков і у випадку свого прийняття були здатні суттєво погіршити релігійну ситуацію в Україні.

На сьогодні поки що достеменно невідомо, як буде виглядати новий орган, яка буде його структура, хто його очолить тощо. Дані питання поки що знаходяться в стані своєї розробки. Водночас є речі, зрозуміли вже зараз.

По-перше, відбулася насправді реорганізація, а не ліквідація. Як зазначають деякі експерти, Держкомрелігій трохи понизили у статусі, зберігши його з точки зору функціональності. По-друге, таку реорганізацію вдалося зробити без внесення змін до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”.

Що стосується питання реєстрації релігійних організацій, то останні теж не мають підстав для занепокоєння. Питання реєстрації на місцях Закон України, відповідно до своєї статті 14, покладає на обласні державні адміністрації (у Києві та Севастополі – міські державні адміністрації), а тому ліквідація Держкомрелігій у цьому відношенні нічого не змінює.

З іншого боку, в певному відношенні Церкви навіть виграли. Відомо, що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій практично існувала при Держкомрелігій, хоча в її Положенні про це не йшлося. Ліквідація ж даного органу виводить Раду з-під його опіки, що може, по-перше, сприяти її перетворенню на справді самоврядну організацію, а по-друге, може сприяти підвищенню її статусу в якості дорадчо-консультативного органу при Президенті України.

Таким чином є всі підстави сподіватися як на подальшу гармонізацію державно-конфесійних відносин в Україні, так й формування умов для всебічної реалізації принципу свободи релігії.

Юрій Решетніков