Не боятися знань


автор: Анастасія КОЛОКОЛОВА

Згідно з указом Президента України, з 1 вересня в усіх школах України з’явиться новий предмет — християнська етика або етика віри (остаточної назви поки що немає). Заяви про його створення, які лунали до прийняття указу, сприймалися далеко неоднозначно. Багато людей і тепер висловлюються проти викладання в школі «такої делікатної дисципліни»: одні ставляться до неї з обуренням, інші — стриманіше, але все ж таки скептично. І така ситуація виглядає дивною з кількох причин. Інколи складається враження, що люди, які наприкінці минулого року самі розпочали зміни у своїй країні, тепер прагнуть відступити назад, закритися руками від нових пропозицій, навіть не роздивляючись, у чому ці пропозиції полягають. А тому, не роздивившись, відразу наводять цілу купу аргументів проти нового предмета.

Найбільшою перешкодою впровадженню в школах християнської етики називають існування в Україні багатьох конфесій. Через це, мовляв, вчителі священики будуть необ’єктивними у трактуванні деяких релігійних аспектів, намагаючись подати їх кожен з позиції власного патріархату. Але скажіть, чому така проблема не постає у зв’язку з викладанням інших гуманітарних («неточних») наук, таких як література, історія тощо? Здавалося б, тут повинна виникати ще більша плутанина, бо кожен вчитель може по своєму оцінювати художнійтвір чи історичну подію. Однак у той же час існує єдина програма і підручник, цією програмою затверджений, а тому немає небезпеки в нав’язуванні вчителем однієї думки.

Другий аргумент «проти»: за один місяць неможливо виробити якісну навчальну програму, а також написати підручник, а значить, новий предмет будуть викладати некваліфіковано.

Але ж відомо, що в кількох західних областях України християнська етика викладається вже десять років, тобто досвід запровадження такої дисципліни вже є.

Багато хто вважає недоречним викладання християнської етики в школі через те, що церква в Україні відокремлена від держави, а школа — від церкви. Відповідно, церковною освітою повинні займатися спеціальні недільні школи, куди можна ходити за власним бажанням.

Однак, зі слів міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка, новий предмет не ставить перед собою завдання примусити дитину вірити у християнські догми. Мета його, як і будь якого іншого курсу, — дати інформацію про частину нашої дійсності. Людина може бути атеїстом, але їй, як освіченій особі, потрібно знати, що таке релігія, від якої вона прагне відсторонитися. Крім того, на мою думку, впровадження християнської етики саме як одного із загальноосвітніх предметів могло б принести неабияку користь, адже ці знання стали б гарним доповненням до інших шкільних курсів. Йдеться передусім про гуманітарні предмети (історія, естетика, культурологія, людина і суспільство). До того ж без основ християнської етики неможливо в повній мірі осягнути своєрідність української літератури, її витоки, її основні мотиви, які дуже різняться від мотивів інших світових літератур саме завдяки потужному впливу християнської моралі на українське письменство.

Цікаво, що згідно із соціологічними опитуваннями, які проводилися напередодні Великодня, більш ніж 80% українців вважають себе віруючими. Отже, за 70 років радянської атеїстичної пропаганди зі свідомості нашого народу не вдалося викоренити християнської віри, а значить, нова дисципліна прийде не на мертвий грунт. З іншого боку, вона допоможе отримати знання, яких на сьогодні замало навіть у віруючих людей.

Мушу додати, що аргументи проти введення нового предмета частіше наводять саме представники старшого покоління, виховані як «професійні» атеїсти за часів СРСР. Серед думок, які я чула, була, наприклад, така: релігія — це, по перше, омана,по друге — справа минулого, ами повинні йти у майбутнє. Підхоплюю останню частину цього висловлювання і додаю від себе: якщо ми йдемо в майбутнє, то повинні не боятися знань, тим більше таких, що несуть у собі духовність. Адже від знань ще нікому на землі не було шкоди.

№151, субота, 20 серпня 2005

http://www.day.kiev.ua/147219/