Кров на Хрещатику


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpgПід мерією в Києві хулігани напали на наметове містечко
www.ПРАВДА.com.ua, 30.04.2005, 12:41
Наметове містечко акції протесту перед мерією Києва стало об'єктом нападу хуліганів зранку в суботу.

Як повідомили в столичному управлінні МВС, на наметове містечко біля міської адміністрації напала група невідомих, розгромила 5 наметів, побила учасників акції.

"О 6.30 ранку в міліцію надійшла інформація про те, що група невідомих робить хуліганські дії біля мерії. Зокрема, розгромлено 5 наметів. Є також потерпілі. Чотирьом з них надано допомогу на місці, 4 доставлені в травмпункт, ще двоє госпіталізовані із травмами середньої ваги. В основному це травми голови", - повідомив представник Головного управління МВС у Києві.

Четверо потерпілих після надання медичної допомоги в травмпункті були відпущені додому.

За попередньою інформацією, затримані 5 нападників. Причини інциденту й особистості учасників з'ясовуються. Слідчий відділ Шевченківського райвідділу міліції Києва вже порушив кримінальну справу за фактом хуліганства.

Перед столичним муніципалітетом кілька тижнів проходять акції протесту як проти політики мерії щодо земельних питань, так й у зв'язку з останніми довиборами в міськраду.

За деяким даними, постраждали учасники акції в підтримку перемігшого, але не визнаного офіційно депутатом столичної міськради Петра Головатенка (блок "Наша Україна").

26 квітня Київська міська територіальна виборча комісія втретє визнала недійсними вибори депутата Київської міської ради по окрузі номер 60, які відбулися 27 березня.

Таким чином, тервиборчком уже втретє визнав вибори в 60-м окрузі такими, що не відбулися. Основним суперником Головатенка був представник партії "Єдність" Анатолій Муховиков, який балотувався за підтримкою міського голови Києва Олександра Омельченка. Він, за підсумками довиборів, програв з розривом в 11 голосів.

http://www.pravda.com.ua

Кров на Хрещатику

Отже на Хрещатику пролилася кров. Я сам бачив ці краплі на плитці біля мерії. Багато крапель. Те, чого так боялися в буреломні листопадові дні, трапилося через п ' ять місяців. Можливо в менших масштабах, ніж це могло бути тоді, але все ж трапилось. Здається цинізмом якось кількісно порівнювати наслідки нападу. Чим можна виміряти біль, пробиті голови, зламані руки? Як можна оцінити озброєний напад на людей, єдина провина яких полягала в тому, що вони вийшли під стіни мерії для того, щоб висловити своє ставлення до мера та його рішень. Вийшли мирно, нікому не заважаючи. Та й напад було зроблено тоді, коли маніфестанти просто відпочивали у своїх наметах. Зроблено так само підло, як в 1941 р. Німеччина напала на нас, як вересневої ночі 2002 тодішня влада нищила таке саме наметове містечко біля Адміністрації Президента. З таким самим антуражем і наслідками, як у листопаді розганялися мітинги опозиції в Донецьку. Але на цей раз в Києві, столиці країни Помаранчевої революції, що перемогла.

Я свідомо не хочу аналізувати будь-які версії стосовно того, що трапилось. Хоча як юрист маю щонайменше три таких версії. Хай розслідуванням займаються ті, хто і повинен їм займатися. Я ж хотів би сказати про інше.

В тому, що трапилося, є виклик для кожного з нас – громадян України, особливо для тих, хто так чи інакше – чи молитовно, чи своїм стоянням на Майдані - підтримував в кінці року тодішню опозицію, а теперішню владу.

Це виклик для О.Омельченка. Чи кров не занадто висока ціна для того, щоб утриматися при владі? Мова не про те, чи причетний до цього він особисто або хтось з його команди чи ні. Мова про те, що кров дійсно пролилася. І пролилася тому, що люди виступили за його відставку, а він у відставку не пішов. Я особисто глибоко вдячний Олександр Олександровичу і за історичне рішення Київради 22 листопада, коли багато хто відчув, що відбувся якийсь перелом і повернення назад вже не буде, і за автобуси в перші дні (вірніше ночі) Майдану, в яких можна було трохи відігрітися і хоча б на якийсь час сховатися від пронизливого вітру, і за відкриту для людей мерію з чаєм і бутербродами. Немає сумнівів, що він вписав своє ім'я в історію Помаранчевої революції. Але з іншого боку, вимога щодо його відставки пов 'язана не з цим, а з іншим . Як бути з тим, що не відбулося жодних змін у районних адміністраціях, хіба що перевдягання шаликів, хто має відповідати за дивовижні земельні рішення, за знущання над пам ' ятниками історії та культури (тією ж Софією або костелом на Червоноармійській), за спотворений центр Києва з „теплицями”, пам'ятником римському легіонеру з крилами на брамі тощо? Добре, що розпорядженням Київського міського голови створена комісія з вивчення питання правомірності прийняття рішень Київської міської ради про передачу земельних ділянок. Але хто увійшов до її складу? З 17 членів – 12 члени Київради або працівники Київської міської державної адміністрації. Тобто ті, хто приймав рішення, будуть тепер перевіряти їхню законність. Мені як юристу, це нагадує ситуацію, коли розслідування злочину довірили б самому ж злодієві, який його вчинив. Навіть якщо члени комісії самі чесні люди, на що ми, звісно, сподіваємося. Може дійсно було б варто О.Омельченку відразу після революції з честю піти у відставку?

Для правоохоронців і персонально для Ю.Луценко виклик в тому, наскільки вони зможуть об ' єктивно провести розслідування того, що трапилось. Вони мають відверто назвати тих, хто стояв за цим побиттям, хто б це не був і до якої політичної сили не належав би. І це розслідування не повинно тягнутися роками, як ми вже, на жаль, звикли. Якщо цього не станеться, значить в методах діяльності наших правоохоронців нічого не змінилося, як не змінилося їхнє самоусвідомлення як „озброєного органу влади”, за виразом вже колишнього міністра М.Білоконя.

Виклик для християн – а чи не рано ми майже припинили молитися за мир в нашій країні, за владу та за зміни? Чи не рано заспокоїлися? Якщо правда те, що кровопролиття на Майдані не сталося через ревні молитви, значить цього разу цих молитов було недостатньо? А може їх взагалі не було?

Це виклик для усіх нас, хто стояв на Майдані, не лише за нового Президента, але й за те, щоб кожен міг би в нашій країні вільно і не боячись висловлювати свою позицію, якою б вона не була. А чи не рано ми вирішили, що перемогли, що Україна дійсно стала такою країною? Так, Президент новий, влада частково теж. Але ж не перевелися ті, хто готов з кийками кидатися на тих, хто має інші погляди. Причому не в синьо-білому Донецьку, а у помаранчевому на 80 % Києві. Здається, що не все так просто, і світ, на жаль, не є чорно-білим, вірніше, у нашому варіанті, синьо-біло-помаранчевим.

І останнє. Дуже б хотілося почути з цього приводу думку Віктора Андрійовича. Бо це виклик і для нього особисто. Адже він як Президент несе відповідальність за усе, що відбувається в країні. Чого при новій владі продовжує відбуватися те, що коїлося при старій? Чому після революції ллється кров, хоча цього не трапилося під час самої революції?

Завтра – Великдень. Хтось буде стояти біля мерії, хтось буде лежати в лікарні після сьогоднішнього ранку, хтось буде сидіти в СІЗО, а хтось буде просто байдуже проходи повз зруйноване наметове містечко, а можливо й бурчати, що, мовляв, захарастили Хрещатик. І, на жаль, буде дуже важко об ' єднати усіх в одноголосному „Христос воскрес! Воістину воскрес!”

Юрій Решетніков,

м. Київ