Церкви України і європейський вектор розвитку держави


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpgВнутрішнє відчуття своєї європейськості є притаманним для багатьох Церков України. Зрозуміло, що в першу чергу це властиво Римо-Католицькій та Греко-Католицькій Церквам. Водночас усвідомлення своєї європейськості є характерним і для багатьох протестантських церков України. Цьому сприяли численні контакти із закордонними протестантами як на етапі формування протестантських церков України, їхньої інституалізації та догматичної кодифікації їхнього вчення, так і у пізніший період. Скажімо, знаковою в цьому відношенні є участь представників вітчизняних баптистів у першому всесвітньому конгресі баптистів, що відбувся у Лондоні 1905 року.

Показником активності українських євангельських віруючих, їхньої включеності у світові релігійні процеси було обіймання одним з провідних вітчизняних євангельських лідерів І.С.Прохановим протягом багатьох років посади віце-президента Всесвітнього союзу баптистів. З 1958 р. вітчизняні євангельські-християни баптисти брали участь у роботі Європейської баптистської федерації, яка була створена 1950 року і на сьогодні об'єднує баптистські союзі з 51 країни Європи і Ближнього Сходу.

Як відомо, переважна більшість Церков України підтримали минулого року на виборчих перегонах В.А.Ющенка, таким чином висловивши свою підтримку і його програмі, зокрема європейському вектору розвитку України. Однак це не варто плутати з готовністю безумовно прийняти все, що несе Україні такий процес. Переважно позитивно сприймається можливість запозичення європейського досвіду розвитку економіки, підтримки рівня життя громадян, захисту їхніх громадянських прав, принципу верховенства права. Що ж стосується специфічних для релігійної сфери питань, то тут як раз і не все так просто.

Першим таким питанням є накопичений в Європі досвід розбудови державно-церковних відносин. Відразу слід зазначити, що європейській досвід державно-церковних відносин неможливо оцінювати однозначно. Так само неможливо казати про державно-церковні відносини в Європі як про щось уніфіковане. Це пов'язано з тим, що протягом історії в різних європейських країнах склалися різні форми державно-церковних відносин, різні моделі співіснування та співпраці Держави і Церкви. Більше того, відомо, що питання уніфікації європейського законодавства, зокрема у сфері державно-церковних відносин, викликає доволі неоднозначну реакцію з боку різних європейських країн, що пов'язано з їхніми особливостями. Тому зрозуміло, що в цьому досвіді, є певні моменти, які можливо було б доцільно запозичити для розбудови даних відносин в Україні, але разом з тим, безумовно є моменти, які є об'єктивно небажаними.

Надзвичайно важливим є принцип відокремлення Церкви від Держави, проголошений в більшості європейських країн. Саме реалізація даного принципу має своїм результатом послідовне дотримання свободи совісті, свободи віровизнання. Безумовно, що даний принцип є базовим й для розвитку державно-церковних відносин в Україні, оскільки є закріпленим в Конституції держави та в її законодавстві.

Водночас реалізація цього принципу в багатьох європейських країнах не означає байдужості Держави по відношенню до Церков і не перешкоджає як певному сприянню з боку Держави діяльності релігійних організацій, так й розбудові державно-церковних відносин на засадах партнерства між Державою і Церквами. Наприклад, в багатьох країнах релігійні організації є звільненими від сплати податків, мають пільговий режим землекористування. Більше того, від оподаткування звільняються не лише внески осіб до релігійних організацій, але оподаткування доходів таких осіб також зменшується на суму відповідного внеску. Зрозуміло, що в даному випадку можна казати про сприяння з боку Держави як благодійництву з боку вірних, так й діяльності релігійних організацій в цілому, оскільки це дає можливість людям допомагати Церквам, а їм, в свою чергу, допомагає розвивати свої соціальні програми.

В окремих країнах Європи, зокрема скандинавських, держава допомагає розгортанню доброчинної діяльності релігійних організацій шляхом надання їм допомоги пропорційної кількості вірних. Це не обов'язково є гроші, це можуть бути й інші речі (продукти харчування, одяг тощо), що надаються релігійним організаціям за пільговими цінами для подальшого використання у благодійницькій діяльності.

Питання розбудови партнерських стосунків між Церквою і Державою можуть охоплювати багато областей. Наприклад, в багатьох країнах Європи священнослужителям дозволено звершувати правовстановлюючі дії, зокрема церковне звершення шлюбу має для сторін такі ж правові наслідки, як і реєстрація шлюбу в державних органах. Все вищевказане може служити певним орієнтиром для розвитку державно-церковних відносин в Україні.

Іншим позитивним для України європейським досвідом є участь Церкви в багатьох країнах Європи в освітньо-виховному процесі. Слід нагадати, що такі всесвітньо відомі університети, як Оксфордський, Кембріджський, Уельський виросли саме з богословських шкіл. Релігійні організації мають право на заснування загальноосвітніх шкіл, релігійні навчальні заклади проходять процедуру акредитації нарівні з іншими. Цьому сприяє й реалізація в європейських країнах так званих Болонських положень. Водночас в Україні питання визнання права Церкви на участь в освітній діяльності поки що не знайшло свого позитивного рішення.

Говорячи про європейський досвід розбудови державно-церковних відносин, про певні позитивні надбання в цьому відношенні, разом з тим слід зазначити, що на думку багатьох закордонних експертів, чинне законодавство України з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій є одним з найбільш демократичних не лише на пострадянському просторі, але й у Європі в цілому. Тому навряд чи є доречними зміни даного законодавства шляхом необдуманого запозичення певних європейських моделей. Скажімо, українські протестанти виступають категорично проти спроб окремих Церков отримати привілейоване становище в Україні, хоча така практика присутня в окремих європейських країнах. Водночас відомо, що законодавство окремих європейських країн (наприклад, Франції, Бельгії, Австрії) встановлює обмеження для діяльності певних релігійних груп, зокрема протестантського напрямку. В Греції Православна церква має статус державної, водночас грецьке законодавство практично обмежує діяльність інших релігійних організацій на території країни.

Наступним важливим для Церков України питанням, а в певному відношенні й викликом у контексті європейського вектору розвитку держави, є питання суспільних ціннісних орієнтацій.

Зрозуміло, що в изначення ціннісних орієнтирів необхідно як для кожної окремої особистості, так й для груп людей і цілих народів. Проголошення курсу на входження до європейського співтовариства актуалізувало питання вибору ціннісних орієнтирів для нашого народу. Сьогодні вже можна почути, що оскільки цей курс є проголошеним на високому рівні, нам, в тому числі Церквам, необхідно сприйняти цінності європейського суспільства. Не розглядатимемо саму трохи „радянську” постановку питання у такій площині, мовляв, Президент сказав, ми повинні виконати. З іншого боку, такі заяви є як мінімум поверхневими. Питання наскільки цінності західного суспільства варті копіювання, яких цінностей дотримуємося ми як християни, дійсно заслуговують обговорення. Тим більш, що можна припустити те, що на сьогодні західноєвропейські цінності не мають стовідсоткового поширення у нашому суспільстві.

Для християн найвищою цінністю виступає сам Бог як найвища особа. Власне, цінним, за християнською точкою зору, є те, що є таким в очах Бога. Тобто саме те, що є цінним для Бога набуває також значення й для людей, а отже ціннісності. Зрозуміла в такому випадку цінність Біблії – Слова Божого, яка як раз й дає нам змогу правильно визначити свої цінності у відповідності до Божого бачення. Отже в центрі ціннісного ряду християн стоїть сам Бог.

Водночас для секулярного суспільства такою центральною цінністю стає сама людина. В цьому полягає принципова розбіжність між християнськими та так званими „загальнолюдськими” цінностями. Якщо бути точним, то загальнолюдські цінності в сучасному розумінні означають не стільки цінності, що дійсно сповідуються усіма людьми, скільки цінності євро-американської цивілізації. Окремим з них, зокрема свободі совісті, інші країни, скажімо, мусульманські, чинять спротив, оскільки вважають такі цінності неприйнятними для себе. Саме християнські цінності були підвалиною загальнолюдських цінностей, які отримали свою назву внаслідок секуляризму і відходу від християнської традиції. Також хоча так звані загальнолюдські цінності на початку походили з християнського світогляду, на сьогодні вони базуються не на ньому, а на гуманістичному світогляді. Тому вони мають відносний і нестабільний характер. Скажімо, сім'я як цінність пережила певне знецінення в 60-70 роках минулого століття під час так званої „сексуальної революції” з одночасною абсолютизацією цінності свободи. Однак зараз у США спостерігається повернення до даної цінності поруч із загальним поверненням до розуміння важливості християнських цінностей, що ми могли спостерігати зокрема й під час останніх президентських виборів в цій країні. За даними екзит-полу, для більшості американців, які взяли участь у виборах, вирішальним було саме питання моральних цінностей, зокрема ставлення претендентів до абортів та одностатевих шлюбів [В.Єленський. «Реєструйся, молись і голосуй» // Людина і світ. – 2004. - № 10. – С. 13, 15. Див.: О.Сьомін. Уроки американських виборів: християнський фактор // Християнський демократ. – 2005. - № 1. – С. 4 ].

Сучасні західноєвропейські цінності відображають цінності ліберального секулярного суспільства і певним чином призводять до морального релятивізму. Цінностями Європейського Союзу є: повага до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага прав людини, включаючи права осіб, котрі належать до меншин, плюралізм, відсутність дискримінації, толерантність, справедливість, солідарність, рівність чоловіків і жінок [Стаття І-2 Конституційного договору ЄС // Дзеркало тижня. - № 4. – 2005.- С. 5]. Наслідком морального релятивізму стає „самознищення” Європи: дозвіл абортів у більшості європейських країн, роздача шприців і наркотиків у Голландії, а з іншого боку, заборона на публічні прояви своєї релігійної належності, зокрема християнської, у Франції [О.Сьомін. Уроки американських виборів: християнський фактор // Християнський демократ. – 2005. - № 1. – С. 4]. Знецінення багатьох традиційних для християнства понять у сучасній Європі, занепад моральності, пов'язаний із цим, є однією з причин того, що частина європейців в пошуках сталих морально-цінносних орієнтирів звертається до ісламу. Оцінка сучасного стану Європи в ціннісному відношенні добре дана у документах сучасного Папи Римського Бенедикта XVI – колишнього кардинала Йозефа Ратцингера, зокрема в Декларації „ Dominus Iesus ” („Господь Ісус”). Так, на його думку, християнство залишається важливим чинником, що надає моральну та культурну силу європейському континенту, є найважливішим чинником для спасіння європейської цивілізації. При цьому він реально оцінює стан справ і заявляє про те, що втрата Європою свого християнського духу, поширення в ній культури, антихристиянської за своїм духом, є викликом для Церкви і загрозою для майбутнього континенту.

Хоча загальнолюдські і християнські цінності в значній мірі співпадають, водночас між ними не можна ставити знака тотожності. Скажімо, християни поважають права людини, виступають за толерантність, водночас вони не можуть спокійно приймати як одну з можливих моделей людської поведінки, те, що Біблія однозначно визначає як гріх. Саме тому християни негативно ставляться до абортів, наркоманії, гомосексуалізму, евтаназії тощо. Скажімо, журналістка, яка практично виступає з пропагандою одностатевих зв ' язків, дивується: „Почасти логічний парадокс демонструють регіональні показники опитувань. Толеранція гомосексуального світу є ознакою ліберального суспільства. Захід України вважається регіоном з проєвропейськими цінностями, демократичними традиціями. Але, як свідчать опитування та дослідження, саме Західна Україна більше за все не готова до визнання прав і свобод геєв і лесбіянок” [М.Маерчик. Ориентации, которые мы выбираем // Зеркало недели. – 2005. - № 3. – С. 19]. Все вірно, дійсно толерантне, або ж байдуже, ставлення до одностатевих зв ' язків є ознакою ліберального суспільства і однією з цінностей цього суспільства. Але ж невтямки журналісту-захисниці даного явища, що Західна Україна в даному випадку, з усім своїм демократизмом та європейськістю, наочно демонструє прихильність не до європейських ліберальних, а саме до християнських цінностей, до традиційної християнської точки зору, згідно з якою, і що навіть більш важливо з Біблією, гомосексуалізм є гріхом. Зазначимо, що практично уся критика нинішнього Папи, звинувачення його в надмірному консерватизмі і не бажанні пристосовуватися до сучасності пов'язані як раз з його послідовним відстоюванням християнських цінностей, бібліоцентричною оцінкою сучасного стану європейського суспільства.

Тому мабуть є певним перебільшенням вважати, що українці, зокрема християни, минулого року вийшли на майдани багатьох міст саме в прагненні до європейських цінностей. Не все так просто. І більшість християн стояли за правду не тому, що вони безумовно поділяють ліберальні цінності, але саме тому, що вони стоять на позиціях християнських цінностей, серед яких полягає і правда, і свобода людини, як невід ' ємне, дароване самим Богом право особи. А тому мабуть слід бути доволі обережними з закликами щодо беззастережного перенесення на вітчизняні терени західноєвропейських цінностей. І вже зовсім несерйозними виглядають міркування про те, що, мовляв, українські Церкви та християни повинні прийняти європейські цінності. Не тільки не повинні, але й навпаки повинні принципово стояти за біблійну, Божу правду, навіть якщо це і не співпадає з сучасним розумінням ліберального європейця.

Більше того, якщо ми можемо казати про необхідність запозичення Україною багатьох складових європейського досвіду, мабуть в першу чергу економічних, то в духовному плані все як раз навпаки. На сьогодні багатьма визнається те, що християнські цінності збереглися саме в Україні, в той час як європейське християнство знаходиться в занепаді, перебуваючи під тиском агресивного секуляризму, релятивізму та гуманізму. Саме тому дехто починає вважати, що історична місія України, в першу чергу українських Церков полягає у духовному впливі на європейське суспільство, у відновленні в ньому християнських цінностей. На сьогодні це вже не лише теорія, але й практика. Скажімо, українські євангельські християни-баптисти беруть активну участь у релігійному житті не лише України, але й Європи. Відомо, що на початок нового тисячоліття Всеукраїнський C оюз Об'єднань ЄХБ вийшов на перше місце в Європі як за кількістю своїх громад, так й за кількістю вірних. Результатом впливу вітчизняних баптистів у Європейській баптистській федерації стало обіймання Головою ВСОЄХБ Г.І.Комендантом посади Віце-президента, а потім й Президента ЄБФ. Заступник Голови ВСОЄХБ В.К.Кульбич у дев'яностих роках займав посаду Голови комітету ЄБФ з євангелізації та місіонерства, радник Голови ВСОЄХБ С.В.Санніков на сьогодні очолює Комітет ЄБФ з питань богослов'я та освіти.

Українські євангельські християни-баптисти активно включені в місіонерську діяльність на теренах Європи. На сьогодні українські баптистські місіонери працюють в Болгарії, Албанії, Боснії, Португалії, Франції, беруть активну участь у євангелізаційних заходах в Румунії, Польщі, Чехії, Словаччині. Лише в Португалії українськими баптистами було започатковано 18 нових баптистських церков. Один з провідних навчальних закладів ВСОЄХБ Кременчуцький біблійний коледж має свій філіал у Німеччині. Головою Союзу баптистів Боснії минулого року було обрано українського місіонера Федора Райчинця.

Процеси євроінтеграції носять об ' єктивний характер. В цілому євроінтеграція сприяє розвитку християнської місії, відкриваючи кордони, долаючи міжнародні конфлікти, сприяючи розвиткові контактів і комунікації, а звідси й толерантності [Див.: І.Ісiченко. Глобалiзацiя // Наша вeра. – 2002. - № 4. – С. 7]. З іншого боку, уніфікація європейського законодавства містить в собі й певну небезпеку, пов'язану з ігноруванням особливостей, що склалися в тих чи інших країнах внаслідок їхнього історичного розвитку; запозичення європейських цінностей може мати не лише позитивні, але й негативні наслідки для українського суспільства. Тому підходити до цього слід з великою обережністю, намагаючись, з одного боку, зберегти те, що найбільш відповідає реальним умовам України, її традиціям, християнському світогляду, оскільки переважна більшість українців вважають себе саме християнами, а з іншого, використовуючи наявний позитивний досвід європейського співтовариства. Або як казав великий Шевченко, „і чужому навчайтеся, і свого не цурайтесь”.

Юрій Решетніков