Великий инквизитор на Святом престоле


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpg

Мабуть вперше протестанти України з такою увагою слідкували за виборами нового Папи. З одного боку, це наочне свідчення глобалізації, зтиснення світу, з іншого – наслідок падіння „залізної завіси”, з третього – посмертне визнання величезної ваги і впливу покійного Івана Павла ІІ не лише для католиків.

Певним чином це визнання ролі Папи у сучасному світі, сформоване завдяки Івану Павлу ІІ, спричиняло й неабиякий інтерес і до того, хто займе його місце. Отже, інтрига виборів завершилася обранням кардинала Йозефа Ратцингера, який став новим Папою, обравши собі ймення Бенедикта XVI .

Цілком природно, що відразу ЗМІ зайнялися його біографією, поглядами тощо. Загальновживаною фразою стало твердження про його консервативність, причому в останнє поняття вкладається як позитивний, так й негативний сенс.

Здається, що для нас, християн України, найбільш цікавими є саме богословські погляди нового Папи, адже саме вони в значній мірі будуть впливати на його діяльність в якості керівника Римо-Католицької Церкви, ніж якісь фрагменти його біографії, наприклад, перебування в гітлерюгенді (а хто з нас сам не служив у радянській армії?). Так само важливо сформувати й своє власне осмислення розуміння в чому ж полягає консервативність нового Папи, про яку так багато говорять.

Мабуть найбільш ґрунтовним і водночас стислим викладом богословських позицій нового Понтифіка є Декларація « Dominus Iesus » („Господь Ісус”), видана Йозефом Ратцингером в якості голови Конгрегації віровчення з благословення Папи Івана Павла ІІ у 2000 р. з нагоди 2000-річчя християнства ( Див. повний текст Декларації) .

Дана Декларація була видана саме для того, щоб нагадати вірним основні положення християнської доктрини, які мають допомогти в пошуку відповідей на питання, що ставить перед Церквою розвиток суспільства. Тому навряд чи є справедливими звинувачення на адресу нового Папи, що він не бажає прислуховуватися до реалій сучасності. Адже Декларація є певною відповіддю Церкви на виклики сучасності. Також слід зазначити й генетичний зв'язок Декларації з положеннями ІІ Ватиканського собору та її співзвучність особистим богословським поглядам Івана Павла ІІ, про що він недвозначно зазначає у вступному слові. Таким чином ми маємо підстави стверджувати послідовність позиції Бенедикта XVI як з рішеннями собору, так й з переконаннями його попередника.

Декларація наголошує на винятковому значенні особистості Ісуса Христа, Який стоїть у центрі Божого плану спасіння, є „Посередником і Викупителем Всесвіту”, „змістом і центром людської історії”. Водночас у плані спасіння людини беруть участь усі Особи Трійці: „Люди можуть увійти в спілкування з Богом тільки через Христа дією Святого Духа”. Саме „істина про Ісуса Христа, Сина Божого, Господа та Єдиного Спасителя, Який через Своє Втілення, смерть і Воскресіння здійснив спасіння” є центром вчення Церкви. Також наголошується й на винятковості Одкровення Ісуса Христа, що проявляється через Церкву Христову і є необхідним для спасіння людини. При цьому підкреслюється богонадхненність книг Святого Письма.

Водночас в Декларації засуджуються релятивістські погляди стосовно того, що Боже Одкровення, в його християнському розумінні, є лише одним із шляхів спасіння нарівні з іншими релігіями, мовляв, «всі вірування хороші». Зазначимо, що мова при цьому не йде про розпалення релігійної нетерпимості, адже, як вказує Декларація, „Католицька церква не відкидає нічого з того, що є істинним і святим в інших релігіях. Вона з щирою повагою розглядає ті правила і вчення, які, хоча й багато в чому відрізняються від того, чого вона дотримується і чого вчить, приносять все ж нерідко промінь істини, що просвіщає всіх людей”. Також Декларація підтримує й ідею межрелігійного діалогу.

В контексті спасіння Декларація підкреслює виняткову важливість віри, якою людина приймає Боже одкровення, вступає в особисті стосунки з Богом, висловлює внутрішню згоду з повнотою Божої істини. При цьому чітко розмежовується християнська віра, як один з проявів Божої ласки, і вірування інших релігій, які є результатом людських зусиль осягнути Бога. Також зазначається, що особливе положення „чад Церкви” є результатом не їхніх власних заслуг, а винятково благодаті Христової. При цьому, якщо вони не будуть „відповідати їй думками, словом і ділом” – вони не будуть мати спасіння.

Декларація визначає найголовнішою місією Церкви на землі безперестанне проголошення Христа для спасіння людей. Це є виконанням Господнього заповіту і проявом любові до людей, стосовно яких Бог «хоче, щоб всі люди врятувалися і досягли пізнання істини». При цьому визнається той факт, що „в кінці другого тисячоліття ця місія [Церкви] ще далека від завершення”. Тому Церква має бути місіонерською, йти людям назустріч, проповідуючи їм спасіння в Ісусі Христі. При цьому Декларація зазначає, що це не є нехтуванням свободи совісті, але є виконанням Божої заповіді стосовно Церкви – „проповідувати Істину, явлену Господом”, і „проголошувати необхідність навернення до Ісуса Христа”. Так само, як і міжрелігійний діалог не означає відмови від проголошення істини у Христі. При цьому в своєму інтерв'ю в серпні минулого року польському інформаційному агентству КАІ майбутній Папа дав зрозуміти, що для нього найважливішим є не стільки чисельність Церкви, скільки її відданість істині.

На думку Бенедикта XVI , християнство залишається важливим чинником, що надає моральну та культурну силу європейському континенту. Більше того, на його думку, саме християнство є найважливішим чинником для спасіння європейської цивілізації. Із свого боку, він заявляє про готовність докласти усіх необхідних зусиль, щоб це положення було правдивим й у майбутньому, при цьому реально оцінюючи стан справ і заявляючи що втрата Європою свого християнського духу, поширення в ній культури, антихристиянської за своїм духом, є викликом для Церкви. Іншим подібним викликом є поширення ісламу, тверда віра мусульман і їхня прихильність до моральних норм своєї релігії. В цілому новий Папа розглядає свою місію саме у проголошенні доктрини віри та захисті моральних норм.

До цього можна додати негативне ставлення нового Папи до гомосексуалізму, радикального фемінізму, одностатевих шлюбів, як таких, що ставлять під загрозу сам інститут шлюбу, позашлюбних зв'язків, розлучень, використання засобів контрацепції, абортів, евтаназії, експериментів з клонування людини. Також він виступає проти відміни целібату католицьких священників і висвячення жінок у священнослужителі. З іншого боку, Бенедикт XV І є послідовним захисником цінності людського життя і інституту шлюбу.

Як відомо, прийняття новим Папою імені одного із своїх попередників означає певну спадкоємність курсу з ним. Попередній Папа з іменем Бенедикт – Бенедикт XV був Понтифіком з 1914 по 1922 рр. В історію він увійшов як борець за мир, видавши у 1917 р. енцикліку з вимогою припинення війни, а з іншого боку – саме як послідовний консерватор, продовжувач справи свого попередника Пія Х. Основною причиною Першої світової війни Бенедикт XV вважав дехристиянізацію світу і поширення безвірництва. До його звершень відноситься затвердження чинного до сих пір Кодексу канонічного права, створення Конгрегації у справах східних церков, заборона політичної агітації з кафедри.

Отже з багатьох богословських позицій погляди Бенедикта XVI є співзвучними поглядам переважної частини українських протестантів. Це стосується як розуміння основних положень самого християнського вчення (принаймні в його ортодоксально-консервативному розумінні), так й ставлення до різного роду ліберальних, гуманістичних, релятивістських та інших теорій, спрямованих на підрив як самих положень християнства, так й розуміння їхнього виняткового значення для спасіння людства. Більше того, виникає враження, що в Європі, куди прагне увійти Україна, саме Римо-Католицька Церква в особі нового Папи може виявитися чи не єдиним союзником християн-консерваторів, якими переважно й є українські протестанти, у відстоюванні християнських цінностей перед обличчям агресивного секуляризму, гуманізму, богословського лібералізму та релятивізму. До речі, з приводу свого консерватизму Бенедикт XVI заявляє про те, що насправді проблема полягає не в тому, що він став консерватором, а в тому, що суспільство стало ліберальним.

Водночас певною перешкодою щодо спільних зусиль задля захисту та впровадження християнського бачення реальності може стати ставлення Бенедикта XVI до протестантських церков. Цитована вже нами Декларація недвозначно наголошує на тому, що „існує єдина Церква Христова, що перебуває в Католицькій Церкві, керованій Наступником св. Петра і єпископами, які перебувають у спілкуванні з ним”. Водночас православні церкви теж визнаються „справжніми помісними Церквами”. Що ж стосується протестантських церков, то Декларація стверджує, що вони „не є Церквами в істинному сенсі цього слова”, оскільки „не зберегли справжнього Єпископату, а також істинної й досконалої суті таїнства Євхаристії”. Це, проте, не означає того, що члени протестантських громад не мають спасіння, адже „люди, хрещені в таких громадах, об'єднані з Христом за допомогою хрещення і перебувають в певному, хоча й недосконалому, спілкуванні з Церквою”. Зазначимо, що така оцінка протестантських церков викликала гостру критику згаданого документа, звинувачення керівництва Римо-Католицької Церкви у поверненні на позиції, що займала ця Церква до ІІ Ватиканського собору.

Водночас, подібний підхід до протестантських церков не означає, як зазначає Іван Павло ІІ у своєму вступному слові до даної Декларації, констатації їхньої другосортності і не є перешкодою до міжцерковного діалогу. Певною передумовою для такого діалогу є визнання того, що хоча, на думку Бенедикта XVI , ці церкви мають деякі недоліки, водночас Дух Святий використовує й їх як „спасительні засоби”. Також про необхідність богословського міжцерковного діалогу і готовність із свого боку сприяти йому було заявлено Бенедиктом XVI під час звершення своє першої меси в якості Папи Римського. Крім того, на його думку, держава не повинна нав ' язувати громадянам якусь певну релігію, але має створити вільні умови для розвитку усіх релігій.

Враховуючи все зазначене, а також вказану співзвучність поглядів Бенедикта XVI рішенням ІІ Ватиканського собору та позиції його попередника, навряд чи варто очікувати якихось радикальних змін у курсі Римо-Католицької Церкви, для якої й надалі, здається, буде властивим як твердий захист християнських позицій у сучасному світі, так й міжрелігійний та міжцерковний діалог. Враховуючи значну співзвучність поглядів нового Папи і вітчизняних протестантів, спільне занепокоєння станом християнства в Європі, а також європейський вектор розвитку України, можливо було б варто подумати про активізацію та поглиблення діалогу між протестантськими церквами України і Римо-Католицькою Церквою.

Юрій Решетніков

Наиболее яркие высказывания кадинала Й. Ратцингера:

август 2004: из интервью польскому информационному агентству KAI:
"Нам не следует думать, что в ближайшем будущем христианство станет новым массовым движением. Однако мы должны признать, что численность последователей никогда не была главным достоинством христианства. Как учил Ленин, сильное меньшинство, которому есть что сказать и есть что дать обществу, может сыграть решающую роль в будущем".

"Скажу без ложной скромности: католическая Церковь смело идет навстречу другим конфессиям и религиям. Подлинное служение делу экуменизма оправдано сильной верой - самой верой, а не той или иной ее интерпретацией. Наши экуменические проблемы, в частности, с православными, вызваны не вопросами веры, а нашими историческими и культурными различиями".

По мнению 77-летнего кардинала, при Иоанне Павле II сформировалось новое понимание принципа первенства Римского епископа. Эту "новую форму" своего примата Папа осуществляет во время зарубежных визитов и экуменических встреч. "Его святейшество создал новую форму первенства, и неизвестно, какая из этих форм станет главной в будущем, - убежден кардинал Ратцингер. - Это результат исторического развития Церкви, вдохновленного Святым Духом и обусловленного обстоятельствами нашей жизни".

Из интервью агентству AGNUZ от 20.11.2004: " Мы переживаем эпоху великих преобразований. Снижение уровня рождаемости и иммиграция сказываются также и на изменении этнического состава Европы. Прежде всего, это нашло свое выражение в том, что мы перешли от христианской культуры к агрессивному, а подчас и нетерпимому секуляризму. Несмотря на это, хотя Церкви пустеют, вера не мертва. Я уверен, что даже в контексте общества с большим разнообразием культурных традиций, контрастирующих между собой, христианская вера останется важным фактором, придающим нравственную и культурную силу континенту".

"Государство не должно навязывать какую-то одну религию, оно должно открыть свободное пространство для всех религий, вместе с ответственностью по отношению к гражданскому обществу, и позволяя, тем самым, этим религиям стать факторами созидания общественной жизни.

"Благодаря Богу Италия и часть Германии все еще настолько глубоко пропитаны христианством, что знак Распятия остается для них точкой отсчета. Крест говорит нам о Боге, Который стал человеком и умер за человека, Который любит человека и прощает его. Христианство исключает терроризм и религиозные войны во имя Бога. Может случится так, что в будущем народ утратит христианскую закваску: тогда можно будет говорить о том, что Распятие не выражает общей направленности и поэтому его нельзя выставлять в общественных местах. Для меня бы это было очень грустно, и потому я прилагаю все силы к тому, чтобы эта закваска не исчезла.

"Прежде всего следует сказать, что ислам является многоформным, его нельзя сводить лишь к терроризму. Существуют различные толкования ислама: сунниты, шииты и т.д. В культурном отношении есть огромная разница между Индонезией, Африкой, или арабским полуостровом, и вероятно, что формируется также ислам с европейскими чертами, принимающий элементы нашей культуры. В любом случае, для нас является положительным вызовом твердая вера мусульман в Бога, их осознание, что мы все находимся под судом Божиим, их нравственное наследие и соблюдение некоторых норм, которые показывают, что вера, чтобы ее переживать, нуждается в общих выражениях: то, что мы немного утратили."

http://portal-credo.ru/site/?act=news


Перу Ратцингера принадлежат многочисленные работы, такие как "Конец времени?", "Истина и веротерпимость", "Бог подле нас", "Призванный к причастию", "Бог и мир" и другие. В богословских дискуссиях кардинал Ратцингер занимает консервативные позиции. Так, например, он выступил в защиту ценности жизни и недопустимости абортов.

В 1986 году он сурово осудил гомосексуализм и однополые браки. В 2004 году он заклеймил "радикальный феминизм" как идеологию, которая подрывает основы семьи и данные Богом различия между мужчиной и женщиной. Ратцингер резко выступает против разводов, браков гомосексуалистов, клонирования.

Интересно, что в недавнем интервью немецкой газете Die Welt Ратцингер впервые высказал предположение, что следующим главой Римско-католической церкви может быть избран чернокожий африканский кардинал. Он также сообщил, что, будучи на пенсии, желает написать большой теологический труд, посвященный Иисусу Христу.

Незадолго до своего избрания главой Ватикана в Германии вышла в свет книга Ратцингера, в которой он рассказал о своем видении будущего католицизма. Из нее следует, что Ратцингер предлагает консервативный путь развития Церкви и "возращение к истокам". Новый понтифик, в частности, недоволен так называемым "мультикультурализмом" - смешением разных культур, которое наблюдается сейчас в разных странах Европы.

В своем обзоре книги Й. Ратцингера газета Suddeutsche Zeitung пишет, что кардинал считает европейское христианство спасением для цивилизации на континенте.

В интервью итальянской газете Repubblica Ратцингер не отнес себя ни к оптимистам, ни к пессимистам. "Я, - сказал он, - реалист, убежденный во внутренней силе веры. Убеждаюсь в этом все больше, по мере того, что католичество становится все более "католическим", то есть вселенским. В то время как другие континенты открывают свой способ быть христианами и католиками, Европа, колыбель и опора католицизма, утрачивает свой христианский дух. Для Церкви Рима это решающий вызов.

Культура, которая распространилась в Европе, абсолютно и радикально противоречит не только христианству, но и религиозным и моральным традициям всего человечества".

http://www.religion.rin.ru/cgi-bin/religion/about.pl?idn=61892&id

„ Не только сегодня, не только в специфических условиях нашей современной ситуации вера оказывается чем-то проблематичным и даже почти невозможным. Вера — это всегда скачок через бесконечную пропасть, скачок из мира человеческого обладания, который сам завладевает человеком. Вера всегда заключает в себе нечто от рискованного разрыва и прыжка за черту осязаемого. В любую эпоху в ней содержится риск принять в качестве подлинной реальности и данности не одно лишь зримое. Никогда вера не была просто способом подхватить человеческое существование, соскальзывающее в пропасть от самого себя; она всегда призывала к глубинному экзистенциальному решению и во все времена требовала от человека внутреннего переворота, достижимого только путем осознанно принятого решения. ” Йозеф Ратцингер


"Веру, которая пытается следить за новыми веяниями и модой, нельзя назвать взрослой, зрелой. Зрелая вера - это вера твердая, укоренившаяся, непоколебимая в своей любви к Христу. И именно эта любовь вдохновляет нас на все благое и дает нам силы и средства различать доброе от злого и истинное от ложного" (Із промови Й.Ратцингера на відкритті конклаву 18 квітня 2005 р.)
http://vip.lenta.ru/news/2005/04/20/benedict/

См. также:

Доктринальная нота, касающаяся некоторых вопросов участия католиков в политической жизни (2002 г.);

Замечания Конгрегации вероучения Святого Престола, касающиеся проектов правовой легализации союзов между гомосексуальными личностями (2003 г.);

Декларация о масонский ассоциациях (1983 г.).