Перемогла чоловіча дружба


автор: Федір Костров

Українське суспільство зайнято пошуком пояснення кризи, що виникла у владних колах після гучної заяви О.Зінченка про відставку із звинуваченням П.Порошенка, О.Третьякова і М.Мартиненка і врешті-решт призвела до відставки уряду, а також голови СБУ. Стосовно самої відставки висувається три версії: (1) економічні прорахунки самого уряду; (2) наявність розбіжностей між урядом, Секретаріатом і РНБОУ; (3) бажання провладних сил створити квазіопозицію, яка б могла відтягнути голоси колишніх „синьо-білих” і склала конкуренцію „Регіонам”, есдекам і комуністам.

ВНИМАНИЕ! Редакция Реалис оставляет за собой право не соглашаться с мнением авторов статей в этом разделе.
Статьи подаются в редакции первоисточника.

Щодо першої версії, то слід нагадати, що ще 24 серпня на святкуванні Дня Незалежності, виступаючи на Майдані, Президент наголосив на тому, що „молодий, енергійний, впевнений у собі Уряд продемонстрував і макроекономічну культуру, і зростання соціальних стандартів”, отже підтвердив високу оцінку його діяльності. Як ми пам’ ятаємо, трохи раніше В.Ющенко виставив Уряду за його роботу оцінку в 12 балів. За два тижня після 24 серпня і до відставки Уряду, наскільки ми можемо судити, нічого екстраординарного в економічній площині не сталося, щоб радикально змінити президентську оцінку. Закид же на адресу Уряду, що в бюджеті на 2006 р. „не пропонується жоден соціальний пакет ”, пояснюється лише тим, що дійсно проект передбачає бюджет розвитку, а не соціальний бюджет. З однієї простої причини – економіка України ще одну чисту соціалку просто не витримає, незважаючи на вибори. В економіці, знаєте, свої закони. Фахівці казали про небезпеку для нашої економіки соціально орієнтованого бюджету ще цьогорічною весною. Саме тому сьогоднішній виконуючий обов’ язки прем’ єра теж веде мову про бюджет розвитку, а аж ніяк не про соціальний. Хоча б за здоровим глуздом, якщо Уряд за це відправили у відставку, значить треба змінювати орієнтири. Ан ні. Тому що не економічні прорахунки стали причиною урядової відставки. Тим більш, що за думкою політологів, у новому Уряду ми побачимо багато старих облич, звісно крім Юлії Тимошенко і ще двох-трьох міністрів. А тому напрошується думка, що насправді відправили у відставку не стільки весь Уряд, скільки саме її і її помічників, а інших так, для конспірації.

Що стосується третьої версії, то уважно стежачи за розвитком подій, неважко зрозуміти, що вона теж не витримує критики. Єдина її правдивість полягає в тому, що як не дивно, але НСНУ в особі оточення Президента дійсно створив собі конкурента, здатного доволі сильно прорідити його електоральне поле. Для тих, хто забув, нагадаємо: на Майдані скандували не лише „Ющенко”, але й „Юля”, її авторитет був ну хіба що трошечки менший, за авторитет Віктора Андрійовича, і то з урахуванням усвідомлення того, що обирали в Президенти саме його, а не її. Крім того, наступні соцопитування стабільно дають перевищення її особистого рейтингу над президентським. Додамо до цього, що в ситуації, що виникла, вона однозначно виглядає набагато краще за Президента, не кажучи вже про те, що вона є стовідсотковою жертвою. А жертв у нас люблять.

Отже причиною того, що сталося дійсно стали розбіжності і протиріччя між Урядом, Секретаріатом і РНБОУ. Причому навіть не між цими органами як такими, а між конкретними чиновниками, що належать до того чи іншого органу. А безпосереднім приводом стало бажання якимось чином погасити скандал навколо звинувачень у корупції частини президентського оточення. Правда, розв’язання цієї пікантної ситуації відбувалося доволі дивним чином. Замість того, щоб звільнити звинувачених або хоча б почати об’єктивне розслідування звинувачень, спочатку було запропоновано прем’єру звільнити частину міністрів і голову СБУ, щодо яких ніяких звинувачень не звучало, потиснути руку згаданим Зінченко особам, самого екс-держсекретаря назвати наклепником, а коли Тимошенко відмовилась від такого варіанту, у відставку пішли усі. Причому інформація про відставку Уряду почала звучати в тому сенсі, що „Уряд був відправлений у відставки на хвилі звинувачень у корупції”. Вибачте, але це називається „з хворої голови на здорову” або „у всьому винна невістка”.

Заради справедливості слід сказати, що Президент все ж відправив у відставку і Порошенка, відсторонив від виконання обов’ язків Третьякова і наказав провести розслідування щодо справедливості звинувачень. Термін звіту комісії, а також прокуратури і СБУ щодо виконання цього доручення Президента – 15 вересня. Залишилось небагато, почекаємо. Хоча вже зараз багато хто висловлює думку, щодо того, що результати цього розслідування вже наперед визначені словами Президента про те, що мова йде про його друзів. Тим більш, що новопризначений голова СБУ є доволі близьким, за словами аналітиків, до одного із звинувачених, а саме Порошенка. Але все ж таки почекаємо. Принаймні можна бути впевненими, що ми почуємо одне з трьох: звинувачення не підтвердилися, звинувачення підтвердилися або слідство триває.

Цікаво, що насправді, щоб не було озвучено 15 вересня, це майже ніяк вже не вплине на ситуацію. Якщо винні, то чому треба було відправляти Уряд у відставку? І що тепер робити – повертати його назад? Навряд чи це відбудеться. Якщо шановні слідчі дійдуть до висновку про білість та пухнастість звинувачених, то переважна частина громадян усе рівно таким висновкам не повірить, адже як мінімум 51 відсоток опитаних переконані в правоті Зінченка. І скоріш таке обілення зіграє не на плюс партії Ющенка на майбутніх виборах, а на виразний мінус. Хай тоді вже краще „слідство триває”, принаймні до виборів.

Відомо, що дії і заяви Віктора Андрійовича викликали значну критику на його адресу, причому що симптоматично, не стільки в середовищі його історичних опонентів, а саме серед „помаранчевих”. Особливо радикально висловлюють представниці жіночої статі. Дійсно, якось воно виглядає не дуже добре. Але з іншого боку, Президент виявив вірність своїм дружнім почуттям до Порошенка і Третьякова, не здав їх. Тобто у ситуації вибору Президент віддав перевагу чоловічій дружбі співпраці із жінкою. А це вже справді по-козацьки. І перш ніж винуватити Віктора Андрійовича давайте задамо самим собі питання, а чи ми готові принародно визнати, що наш друг трохи схибив і не такий вже добрий? Отож то й воно. Немає в нашій ментальності такого, щоб друзів зраджувати. Колективісти ми, знаєте. Хоча по відношенню до жінки дійсно недобре вийшло.

А з іншого боку, те, що сталося, ще раз підкреслило те, про що ще зимою нагадували окремі прихильники В.Ющенко – що він звичайна людина, а аж ніяк не ідол. Це кам’ яні або дерев’ яні ідоли безчуттєві, а нормальним людям властиві почуття, навіть Президентам. Саме так, керуючись почуттями, і поступив в даному випадку (а також і в багатьох інших) наш Президент. Інше, що мабуть все ж таки варто навчитися володіти почуттями і розділяти почуття, навіть чоловічу дружбу, від політичної відповідальності.

Президент заявив про те, що він протягом місяців намагався бути миротворцем. Дійсно, Біблія вчить, що блаженні миротворці. Але це здається не про той випадок, коли майбутній миротворець спочатку провокує конфлікт, а потім намагається встановити мир. Не треба було зав’язувати „гордіїв вузол”, щоб потім думати, як його розв’язати, і врешті-решт його рубати. Простіше кажучи, мабуть багатьом було б набагато затишніше почути, що Президент бере на себе хоча б частину вини за те, що сталося з його друзями, а не виступає в сенсі усі погані (причому „усі” якось спрямовано в бік Уряду), а я миротворець. Визнавати свої помилки, здається, більш відповідає духу Майдану, про який регулярно згадує Президент, ніж звично шукати винних. Адже у нас завжди хтось винний, або москалі з жидами, або Тимошенко, якщо із президентським оточенням щось не так.

Отже, Ю.Тимошенко в черговий раз штучно виштовхнули в опозицію. Хай м’ ягку, хай в конструктивну, але в опозицію. А разом із нею багато тих, хто ще вчора був полум’яним прихильником В.Ющенка. Звісно, що мова не йде про якість виступи проти нього, адже саме ми його обирали. Але якщо владі здумається пресувати Тимошенко (а це, на жаль, з урахуванням майже ментальної любові у тих, хто при владі, до адмінресурсу, не можна виключати), то не можна виключити і масових акцій. Адже в минулому році досвід здобули, зокрема досвід відторгнення аморальності влади. А читаючи „правильні” пояснення відставки Уряду, здається, що гасло „Ні – брехні!” все ще залишається актуальним.

На місці залишився лише генпрокурор. Хоча багато хто постійно запитує, чи не зняли і його, чи вже не призначили В.Стретовича на його місце. Поважаючи Володимира Миколайовича, щиро хотів би застерегти його від того, щоб погоджуватися стати генеральним, навіть якщо будуть пропонувати. Адже, за думкою аналітиків, реальною причиною відставки Піскуна може стати його близькість до екс-прем’ єра. Отже, буде очікуватися, що той, хто стане на його місце, буде, скажімо так, не таким близьким. Тобто новий генеральний може отримати пропозицію взяти участь у репресіях проти колишнього прем’ єра. А враховуючи те, що у нас практично усі посадовці є „на гачку” більшого чи меншого розміру, цьому не важко буде надати видимості справедливості. А те, що бажання тримати „на гачку” Ю.Тимошенко у влади (вже нової) не щезло, то є факт. Адже не даремно Луценко порушував кримінальні справи про прем’ єра, до складу Уряду якого сам входив. А тут ще з іншого боку буде І.Дрижчаний (голова СБУ), у якого теж майже випадково може виявитися бажання щось порозслідувати стосовно Тимошенко. Не бажаємо Володимиру Миколайовичу Стретовичу опинитися в такій ситуації. Тим більш, що як тільки його колега-депутат Ю.Кармазін, який мав заслужену славу борця з корупцією, почав критикувати Тимошенко після її відставки, так відразу і порозгубив багатьох своїх колишніх прихильників. І не тому, що тема Тимошенко табуйована, а тому, що наші люди вже навчилися інтуїтивно доходити де є правда.

Федір Костров