Чи потрібен нам Держкомрелігій?


автор: Решетников Юрий Евгеньевич

p_reshetn.jpgЯк відомо, доцільність існування Державного комітету у справах релігій була поставлена під сумнів Президентом України. 12 лютого Кабінет Міністрів України прийняв рішення про ліквідацію цього державного органу в контексті проведення адміністративної реформи. Але він продовжує діяти, оскільки поки що відсутній відповідний президентський указ.

Хоча звістка про ліквідацію Держкому у справах релігій була схвально прийнята представниками неопротестантських течій, переважна більшість Церков України зайняла набагато більш стриману позицію, висловивши скоріш занепокоєння його ліквідацією. З іншого боку, це поставило на порядок денний і питання щодо майбутнього Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій – дорадчо-консультативного органу з керівників Церков, що існував при Держкомрелігій.

На думку представників протестантських церков України Держкомрелігій (або інший подібний за функціями орган) потрібен в якості своєрідного місточку між Державою та релігійними організаціями. Висловлюється побоювання, що в умовах складної релігійної ситуації в Україні, відсутність державного контролю може призвести до релігійних конфліктів, порушення конституційно декларованої рівності релігійних організацій, регіональних особливостей правозастосування. Серед цього мабуть найбільш часто звучить саме побоювання прояву конфесійних уподобань з боку державних чиновників на місцевому рівні, що буде вести до порушень свободи совісті. На думку представників українського протестантизму важливий внесок Держкомрелігій в розбудову державно-церковних відносин полягає саме в сприянні дійсній рівності релігійних організацій, рівній правозастосувальній практиці щодо них на всій території України, сприянні нормалізації міжцерковних відносин, зокрема подоланні нетолерантних проявів з боку окремих діячів УПЦ на місцях. Таким чином відсутність відповідного державного органу може призвести до ускладнень як державно-церковних, так й міжцерковних відносин.

Скасування Державного комітету у справах релігій, з одного боку, призведе до виникнення правових колізій, пов'язаних з тим, що наявність державного органу у справах релігій передбачається Законом України „Про свободу совісті та релігійні організації”, а з іншого, може мати негативні наслідки для релігійної і навіть соціальної ситуації в Україні, що пов'язано з наявністю певних протиріч між окремими Церквами та релігійними організаціями, небезпекою використання релігійного чинника політичними силами, а також реалізації регіональної, а не загальнодержавної політики щодо релігійних питань.

Зрозуміло, що у роботі Державного комітету у справах релігій в минулому були й негативні моменти, пов ' язані зокрема з використанням авторитету церков в інтересах влади під час суспільно-політичних подій. Але не варто забувати й те, що Держком був лише частиною державного механізму, а отже виконував завдання, що їх отримував від політичного керівництва країни.

З іншого боку, на думку представників протестантських церков, в роботі Державного комітету у справах релігій переважав все ж позитив. Скажімо, Держкомрелігій допомагав у соціальному служінні церков, надавав сприяння при розмитненні гуманітарної допомоги, що одержували церкви для подальшої роздачі нужденним, надавав допомогу в отриманні в'їзних віз для закордонних гостей вітчизняних релігійних організацій, врешті-решт був органом, в якому могли вислухати представників Церков у випадку виникнення якихось проблемних ситуацій і за можливістю допомогти, в тому числі налагодити конструктивні відносини з іншими державними органами. Тому висловлюється занепокоєння, як це буде відбуватися у випадку остаточної ліквідації Державного комітету.

Принциповим, на думку представників Церков, є не збереження Державного комітету України у справах релігій у його сьогоднішньому вигляді, але збереження існування в структурі державних органів виконавчої влади певного органу з релігійних питань із закріпленням за ним окремих функцій сучасного Держкому. Отже мова в першу чергу йде саме про функції подібного державного органу незалежно від його назви чи місця розташування в системі органів виконавчої влади. Скажімо, це може бути і відповідний департамент у складі Міністерства юстиції України.

До компетенції такого органу було б доцільно віднести: сприяння розвитку відносин Церкви і держави, налагодженню в необхідних випадках контакту між релігійними організаціями і відповідними державними органами; моніторинг релігійної ситуації в Україні та діяльності релігійних організацій, розробку прогнозів щодо розвитку релігійних процесів в Україні; надання консультативної допомоги державним органам законодавчої та виконавчої влади, а також органам місцевого самоврядування у питаннях, пов'язаних із діяльністю релігійних організацій; аналіз застосування законодавства щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій в Україні, а також пов'язаних із цим нормативних актів щодо оподаткування релігійних організацій, землекористування тощо (в тому числі щодо рівного застосування відповідних нормативних актів на всій території України); розробку пропозицій щодо вдосконалення відповідного законодавства; проведення у необхідних випадках релігієзнавчої експертизи для вирішення питань щодо можливості реєстрації новітніх для України релігійних організацій. Зрозуміло, що в умовах послідовної реалізації принципу відокремлення Церкви від Держави недоречно казати про якусь державну політику щодо релігії та релігійних організацій, а отже ця функція Держкому дійсно повинна бути скасована. Також і реєстраційні питання теоретично цілком можуть бути покладені на органи Мін'юсту.

З іншого боку, представники протестантських церков висловлюють стурбованість подальшою долею Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, оскільки вона існувала саме при Державному комітеті України у справах релігій. На їхню думку, потребує перегляду статус ВРЦ. Було б доцільно перетворити її на дорадчий орган при Президенті України, Держсекретаріаті або хоча б Кабінеті Міністрів України, таким чином підвищивши її статус. Це дало б можливість казати про дійсно партнерські стосунки між державою та Церквою. З іншого боку, це також би сприяло б перетворенню сучасного Держкомрелігій у технічний орган, оскільки б вивело б керівників Церков з-під його опіки.

Враховуючи заяви як Президента України, так й представників урядової команди щодо відкритості нової влади, урахування позицій суспільних груп при прийнятті урядових рішень, залишається сподіватися, що позиція Церков знайде своє відображення в державних документах стосовно державно-церковних відносин, зокрема й державного органу з питань релігій.

Юрій Решетніков, к.філос.н.

Виконавчий секретар Відділу освіти

ВСОЄХБ